«Пацієнт говорить «Добрий день!». Вірю, що кожен день у нього відтепер буде добрим»
Реабілітація – це повернення участі.
За «совєцьких» часів вважалося, що, якщо людина тяжко захворіла та втратила працездатність, їй треба дати інвалідність, виділити якусь пенсію та запроторити кудись подалі від очей інших громадян, аби «не псувала своїм видом соціалістичної реальності». Натомість, на Заході переважає підхід, коли таким людям намагаються будь-що допомогти відновитися, піднятися, соціалізуватися, включитися в буття. Його ще називають «інклюзія». Він є гуманним, адже, коли відбувається реабілітація, людина не опиняється в ізоляції, а повертається до участі у звичному житті.
За таким принципом побудована діяльність і відділення неврології з палатою для реабілітації Долинської багатопрофільної лікарні.
Як розповіла завідувачка відділення Марія Слободян, фахівці відділення займаються лікуванням та реабілітацією хворих з інсультами та їх наслідками, захворюваннями периферичної нервової системи (радикуліти), наслідками черепно-мозкових та хребтових травм, певними спадковими хворобами.
«У нас працюють 2 лікарі-невропатологи вищої категорії, а також нова мультидисциплінарна реабілітаційна команда, яка нас добре підсилила», – зазначила пані Марія.
Керівник мультидисциплінарної команди фізичної та реабілітаційної медицини, лікар фізичної та реабілітаційної медицини Назарій Гривул повідав, що до складу команди входять лікар-невролог, фізичний терапевт, асистент фізичного терапевта, ерготерапевт, асистент ерготерапевта, логопед (або терапевт мови й мовлення) і психолог.
Він пояснив, що реабілітація – це вороття людині здатності до чогось. Завданням реабілітації є повернення людини до звичного життя. Або принаймні максимальне наближення до того звичного життя, що в неї було до захворювання.
В Україні та в провідних західних країнах відсоток смертності від інсультів приблизно однаковий. Однак у нас, на жаль, набагато більше випадків інвалідізації. Через те, що раніше менше приділялося уваги питанням реабілітації. Зараз ситуація змінюється.
Керівник мультидисциплінарної команди наголосив: «Пацієнт, який потрапляє до нас, часто нічого не хоче робити («ставить на собі хрест»), дехто взагалі сприймає слово «інсульт» як вирок. Тому ми всі повинні бути трошки психологами. Адже важливо, аби людина прийняла себе в новому стані, морально з цим впоралася. Лікар-невролог разом із лікарем фізичної та реабілітаційної медицини призначають пацієнтові лікування, визначають, хто ще з ним має працювати, складається план лікування. Важливо, що ми працюємо в команді, і завжди радимось між собою щодо методики роботи з конкретним пацієнтом. Ми повноцінно працюємо лише кілька місяців, але в нас вже є пацієнти, з якими ми добивалися значних успіхів. Спочатку вони були прикуті до ліжка та абсолютно нічого не хотіли. Ми з ними займалися ледь не «через не хочу». Але коли вони бачили перший результат, у них загоралися очі. Вони хотіли той результат примножити. І з кожним днем спостерігався певний прогрес. Було таке, що пацієнт буквально не міг з ліжка встати, його кінцівки не слухалися взагалі, а після тривалого реабілітаційного лікування виходив звідси своїми ногами».
Раніше в Україні вважалося, що лікування – це або пігулки, або уколи, реабілітація була десь «за дужками». Але, коли почалася епідемія covid-19, чимало людей отримали тяжкі ускладнення, після чого втрачали працездатність. І одним із головних завдань реабілітації стало повернення людей до працездатності. Тому реабілітація почала активно інтегруватися в різні медичні заклади нашої країни.
«У 2020 році була розроблена стратегія розвитку Долинської багатопрофільної лікарні, одним із напрямків якої було визначено розвиток реабілітації в складі неврологічного відділення. А Ольга Ільчишин (нині – генеральний директор лікарні) радо підтримала цю ідею та допомогла їй втілитися в життя. Зараз є багато видів реабілітаційних процедур, які ми застосовуємо комплексно: масаж, кінезотерапія (вид реабілітації, який ґрунтується на фізичних вправах), мануальна терапія (вид терапії, спрямований на лікування кістково-м’язової системи, внутрішніх органів за допомогою дії рук), слінг-терапія (методика, що базується на розтягуваннях пацієнта), ерготерапія (спрямована на повернення дрібної моторики та адаптації людини до звичного життя), а також терапія мови й мовлення», – відмітив Назарій Гривул.
Зацікавившись маловідомою раніше терапією мови й мовлення, ми поспілкувалися з логопедом Ларисою Яцків.
Вона повістила, що раніше в основному працювала з інклюзивними дітками. Та, коли побачила вакансію логопеда у Долинській багатопрофільній лікарні, одразу подалася на неї. Робить тут із вересня 2021 року.
Працює з людьми, що перенесли інсульт або мають вікові зміни мозкової діяльності (деменція, хвороба Альцгеймера тощо), черепно-мозкові травми. Внаслідок цих захворювань нерідко в пацієнтів виникає дисфагія (порушення ковтання), афазія (втрачається здатність нормально говорити або й розуміти звернену мову інших, читати та писати), а також дизартрія (порушення мовлення через слабкість відповідних м’язів). Тому її ціль як логопеда – допомогти особі максимально відновити мовні функції. Бо мова грає напрочуд важливу роль у житті людини, в комунікації з оточуючими.
Дуже вагомими для результатів своєї роботи пані Лариса вважає 3 компоненти:
1. Наскільки вчасно розпочато роботу з пацієнтом.
2. Вмотивованість самого пацієнта. Такі люди дуже вразливі, відчувають шок, апатію, через те, що зараз є безпорадними. Людину треба налаштувати, щоб вона змогла сприймати себе такою, якою вона наразі є, пояснити, що, хоч процес відновлення і тривалий, але позитивний результат обов’язково буде.
3. Сприяння з боку рідних. Логопед проходить з пацієнтами певні кроки, навчаючи їх, а потім дає «домашні завдання», які вони мають виконувати разом із родичами. І задача останніх – наполегливо, але м’яко займатися з хворими. Звісно, що родина має надавати й моральну підтримку своїм близьким.
«Я розписую індивідуальну покрокову програму для кожного пацієнта, підбираю вправи, за необхідності проводжу логопедичний масаж. Протягом першого тижня підбираю відповідні методики (потім у них можуть бути певні корективи). Як правило, за 2-3 тижні пацієнти починають говорити короткими фразами, називати предмети, відповідати на запитання. І далі відстежую динаміку та надаю рекомендації. Нині Україна переживає складні часи, пацієнтам дуже важко, адже вони відчувають додаткові травмуючі фактори війни. Тому їм потрібна психологічна підтримка. Всі логопеди мають бути в значній мірі психологами. І заняття ми завжди проводимо на позитиві», – підкреслила пані Лариса.
І розказала дві історії успіхі зі своєї практики у відділенні неврології:
1. До лікарні поступив пацієнт після інсульту. Взагалі не говорив. Вимовляв лише одне коротке слово, і те – негарне. З ним почали роботу з артикуляції. Людина не пам’ятала, як поставити рота, аби вимовити, приміром, букву «А». Потім вчилися разом рахувати до десяти. Незабаром вже стали потроху розмовляти, логопед намагалася «розговорити» чоловіка на якісь буденні речі. Щоб він був розслабленим, не нервував. Приміром, зміг сказати, як звати жінку. Через 3 тижні вже міг розповісти, де й ким працює, як звичайно проходить його день тощо.
2. Сім’я вимушених переселенців, яка тікала від обстрілів. Дорогою чоловіка спіткав інсульт. Потрапив до Долинської багатопрофільної лікарні. Жінка була в розпачі, чоловік був дуже пригнічений. Але завдяки підтримці близьких та злагодженій роботі нашої мультидисциплінарної команди є значні успіхи у відновленні. Вже вимовляє «Добрий день!». І настрій у пацієнта значно покращився.
«Вірю, що кожен день у нього відтепер буде добрим… Кожен мій пацієнт – це нова історія, новий діагноз, нові знання. Це настільки цікаво, мене нова робота дуже захопила! Я з радістю щодня біжу на роботу. Мене дуже тішить, що я можу вкласти власний внесок у відновлення хворих. Подобається бачити результат, що ми разом із пацієнтом добиваємося успіху: людина починає усвідомлювати, говорити, посміхатися», – з доброю посмішкою зауважила логопед Лариса Яцків.