Долина

Надлишкова маса тіла та ожиріння є однією з ключових проблем ХХI століття і входить до числа неінфекційних захворювань, які призводять до зростання захворюваності та смертності, втрати працездатності та інвалідизації.
Основною причиною виникнення надмірної ваги та ожиріння є порушення енергетичної рівноваги між споживаними та витраченими калоріями, іншими словами, надмірне вживання висококалорійних продуктів з високим вмістом жирів і вуглеводів та низький рівень фізичної активності, що пов’язаний з малорухливим способом життя сучасної молоді.
У 1835 році бельгійський вчений Адольф Кетле для оцінки індивідуального фізичного розвитку запропонував використовувати масоростовий індекс або індекс маси тіла (ІМТ) – відношення маси тіла в кілограмах до зросту тіла взятого в квадраті в метрах і на даний час цей показник є найпоширенішим при визначенні надмірної ваги тіла та ожиріння. Згідно з ВООЗ нормою слід вважати ІМТ в межах 18,5–24,9 кг/м2 , показник ІМТ в межах 25,0–29,9 кг/м2 потрібно розцінювати як надмірну вагу, а ІМТ ≥ 30 кг/м2 як ожиріння. ІМТ є загальноприйнятим критерієм оцінки надмірної ваги та ожиріння, але є окремі випадки коли ІМТ не є достовірним для дітей, осіб віком ≥ 65 років, спортсменів і осіб з надмірним розвитком м’язової системи, вагітних жінок.
Залежно від того де сконцентрований надлишок жирової тканини в організмі розрізняють центральний та периферичний типи ожиріння. При центральному типі ожиріння, або його ще називають верхній тип ожиріння, абдомінальний, ожиріння по типу яблука, спостерігається накопичення жирової тканини у верхній половині тулуба, на передній черевній стінці, черевній порожнині (вісцеральний жир), спині. Центральний тип ожиріння є несприятливим, оскільки тісно корелює з інсулінорезистентністю, цукровий діабет (ЦД) ІІ тип та серцево-судинні захворювання (ССЗ). Якщо жирова тканина сконцентрована в області сідниць та стегон то такий тип ожиріння зветься сіднично-стегновий або по типу груші.
Особливо небезпечним є приріст ваги в молодому віці. Збільшення маси тіла на 5 кг або більше у віці 18–20 років підвищує ризик розвитку артеріальної гіпертензії, цукрового діабету, ішемічної хвороби серця та жовчнокам’яної хвороби. У віці старше 18 років приріст маси тіла на 1,0 кг підвищує ризик розвитку ГХ на 5 %, а збільшення ваги на 8,0–10,9 кг в 1,6 разів ризик розвитку ССЗ. Важливим є той факт, що фактори ризику смерті пов’язані з ожирінням є більш загрозливими для осіб молодого віку в порівнянні з особами зрілого віку. Недавні дослідження показали, що наявність ожиріння в дитячому віці в три рази збільшує ризик виникнення ССЗ в дорослому віці.
Метаболічний синдром є поширеним проявом надмірної ваги та ожиріння, викликаний поєднанням генетичних факторів та факторів зовнішнього середовища таких як надмірне споживання калорій та низька фізична активність. Накопичення жирової тканини призводить до надмірної продукції інсуліну, що в свою чергу сприяє підвищенню АТ та дисліпідеміям. Метаболічний синдром має глибокий вплив на ризик ССЗ в молодому віці та призводить до значних наслідків в більш зрілому віці на, що вказує ряд досліджень. Збільшення маси тіла пов’язано з підвищенням серцево-судинних факторів ризику та виникненням таких захворювань як ГХ, ІХС, серцева недостатність. Надлишок жиру в організмі призводить до зростання пре – і пост навантаження, хронічного перенавантаження об’ємом та збільшенню периферичного опору судин, що призводить до структурнофункціональної перебудови міокарду лівого шлуночку, формуванню гіпертрофії з наступною дисфункцією міокарда лівого шлуночку. Вважають, що розвитку гіпертрофії лівого шлуночку при ожирінні передує гіперфункція серця, яка виникає як пристосувальна реакція у відповідь на підвищення об’єму циркулюючою крові, ударного та хвилинного об’єму кровообігу. За даними деяких вчених, при ожирінні серце виконує роботу на 40–50 % вищу, ніж у осіб з нормальною масою тіла, причому переважаючим типом гіперфункції є ізотонічний режим (навантаження об’ємом) поряд з ізометричним (навантаження опором).
Ожиріння має високий атерогенний потенціал, про що свідчить велика частота кардіоваскулярної патології у осіб з підвищеним ІМТ. Одним з патогенетичних чинників розвитку коронарного атеросклерозу є дисліпідемія. Ризик атеросклерозу значно вищий у осіб з гіперхолестеринемією, гіпертригліцеридемією, підвищенням ХС ЛПНЩ і зниженням ХС ЛПВЩ.
Частими супутниками ожиріння є такі метаболічні порушення, як цукровий діабет і дисліпідемія, які виконують роль провідних чинників ризику серцево-судинних захворювань. Судинні ускладнення, включні погіршення скоротливої здатності міокарда і проліферативні зміни, є найбільш важливими ускладненнями, що асоціюються з ЦД.
Слід пам’ятати, що основною причиною ожиріння є позитивний енергетичний баланс, який розвивається за ситуації, коли надходження енергії в організм перевищує її витрату. Енергія, що поступає в організм, забезпечується за рахунок калорійності їжі і напоїв, які вживає людина, а витрата енергії дорівнює трьом складовим – довільній руховій активності, швидкості основного обміну, посталіментарного термогенезу. Провідний механізм ожиріння –переїдання, що призводить до різниці між великим надходженням енергії і малою її витратою, що супроводжується накопиченням надлишку енергії у вигляді тригліцеридів в жирових депо. Отже, основою немедикаментозного лікування ожиріння є дієтотерапія, направлена на зменшення енергетичної цінності їжі, чого можна домогтися за допомогою зниження калорійності добового раціону. Обмеження калорій, які поступають з їжею, є найважливішим компонентом стратегії ведення хворих з ожирінням. З метою забезпечення негативного енергетичного балансу для організму необхідно розрахувати калорійність харчування або теоретичну швидкість основного обміну так, щоб дефіцит енергії складав за день 500 ккал. Оптимальним вважається зниження маси тіла на 10-15 % протягом 4-6 місяців і підтримання на цьому рівні надалі. У такий спосіб втрата маси тіла складає 0,5-1,0 кг на тиждень, переважно за рахунок жирової тканини, і за 3-5 місяців досягає 5-10 кг. Експерти ВООЗ рекомендують знижувати масу тіла із швидкістю 6-12 кг за 20-24 тижні.
Відповідно до рекомендацій національних медичних асоціацій, важливою складовою алгоритму зниження маси тіла є фізична активність, яка, як правило, доповнює дієтотерапію. Особам з ожирінням рекомендуються аеробні фізичні навантаження – біг, плавання, лижі, їзда на велосипеді. Проте найбільш прийнятним видом фізичного навантаження слід вважати ходьбу, яка повинна бути регулярною, помірної інтенсивності, щоденною, починаючи з 10 хвилин в день, з поступовим збільшенням тривалості до 30-40 хвилин, з включенням коротких (10-15 хвилин) епізодів швидкої ходьби. Рекомендується щодня приділяти фізичним навантаженням приблизно 30 хвилин. Ефективність фізичного навантаження відносно зниження маси тіла зростає у міру збільшення тривалості ходьби протягом дня.
Ожиріння – це проблема, з якою потрібно і можна боротися. Але для цього необхідно, в першу, чергу бажання самих людей змінити свої звички і спосіб життя!